четвер, 14 травня 2015 р.

Національний природний парк «Кременецькі гори» — ще одна перлина природного намиста України

Упродовж кількох десятиріч Тернопільщина лідирує в розвитку заповідної справи серед інших областей. Нині вона має один із найвищих рівнів заповідності в Україні — близько дев’яти відсотків площі.

Державне управління охорони навколишнього природного середовища в області надіслало до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України матеріали про погодження місця розташування земельних ділянок для створення національного природного парку(далі НПП) «Кременецькі гори» на площі 6,95 тис. га.

Ідея його створення зародилася у 1992 році. Період узгодження щодо створення НПП із землекористувачами дуже затягнувся. Обласне управління лісового господарства лише у 2007-2008 роках надало погодження на створення НПП на площі близько 6,8 тис. га.

У межах зарезервованої території є 30 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, з яких чотири — загальнодержавного значення, 26 — місцевого. Серед них — філія «Кременецькі гори» природного заповідника «Медобори» площею 1000 га, чотири ботанічних заказники загальною площею 359,0 га, три загальнозоологічних заказники загальною площею 1581,0 га, сім геологічних пам’яток природи загальною площею 31 га, 16 ботанічних пам’яток природи загальною площею 82 га, один ботанічний сад площею 200 га.

Чому необхідно надати цим територіям заповідний статус національного значення? Національний природний парк — природоохоронна, рекреаційна, культурно-освітня, науково-дослідна установа загальнодержавного значення. Вона створюється з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Природнича і культурна спадщина цих територій має загальнонаціональний і загальноєвропейський характер. Кременецькі гори — це одночасно геолого-геоморфологічний феномен Північноподільського уступу, місцезнаходження рідкісних екосистем і сотень пам’яток історії та культури багатьох народів Європи.

Флора Кременецьких гір багата й різноманітна. Дослідження встановили, що на території Кременецького кряжу зростає 978 видів вищих судинних рослин, які належать до чотирьох відділів, п’яти класів, дев’яносто трьох родин і трьохсот шістнадцяти родів.

Кременецькі гори є одним з унікальних регіонів на території України, що виділяється своєрідністю геологічної будови, рельєфу, рослинного і тваринного світу, мальовничими краєвидами, сприятливим кліматом, що може використовуватися в рекреаційних цілях.

Неповторні природні ландшафти Кременецьких гір зберегли чимало рослин-ендеміків.

Зелений туризм на території проектованих НПП дозволить залучити зовнішні інвестиції у фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи та особисті селянські господарства для створення умов сталого сільськогосподарського виробництва. Регіон відомий як центр паломництва. Свято-Успенську Почаївську лавру та інші храми щорічно відвідують 200 тис. паломників з усього світу. Також у Кременці, Почаєві, Шумську є велика кількість архітектурних пам’яток, музеїв.

Сьогодні, на жаль, інфраструктура для обслуговування туристів та відпочивальників розвинена недостатньо. В регіоні є 7 готелів, 76 закладів харчування. Подальший розвиток рекреаційного комплексу пов’язаний з розширенням інфраструктури готельного комплексу, закладів харчування, спортивно-розважальних та спортивно-оздоровчих баз.

Національний природний парк створить позитивний імідж області, що є важливою передумовою туристичного бізнесу та надасть нові робочі місця для місцевого населення. Тому проектований національний природний парк «Кременецькі гори» — це база екологічного, зеленого туризму в області та важливий чинник зростання добробуту населення і оптимізації відносин людини з природою.

Дністровський каньйон

Територією Тернопільщини протікає одна з найкрасивіших у Європі і друга за величиною в Україні – річка Дністер.

Давня назва цієї річки: Данастр, Тірас. Назва походить від давньослов’янських слів “дана” ( “річка”) та “істер”( “швидкий”). Таким чином, Дністер - “швидка річка”. За легендою, у давнину тут, де зараз протікає Дністер, біг струмок, а вздовж нього жили люди. Мали вони незвичний календар. Кожен день позначали на піску - що не день, то інша позначка. Одного разу струмок розлився і затопив береги. Люди прийшли на берег, а позначок на піску не було. “Хто дні стер?” – запитували люди. Самі ж відповідали: “Струмок дні стер”. З того часу струмок, який дні стер, стали називати Дністер.

Дністер бере початок на північному схилі Карпат, з джерел, що виходять на північно-західному схилі гори Розлуч, біля с. Вовче на висоті близько 760 м, впадає в Дністровський лиман Чорного моря, за 35 км на південний захід від м. Одеси.

Його загальна протяжність – 1352 км площа водозбору 72100 км2. Загальне падіння 759 м, середній нахил водної поверхні -1,78%. У межах області Дністер має довжину 262 км і є природною границею між Івано-Франківською - Чернівецькою і Тернопільською областями. Та своєю мальовничістю береги цієї ріки виражаються саме на Тернопіллі.

Найцінніший, найживописніший відрізок Дністра довжиною в 250 кілометрів знаходитися між устями рік Золота Липа і Збруч. Тут Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних краєвидів. Схили Дністра вкриті реліктовою лісовою та степовою рослинністю. Згідно рішення всеукраїнського Інтернет-опитування, оголошеного 26 серпня 2008 року, визнаний одним із 7 природних чудес України.

Історичних пам'ятників (замків, монастирів, церков, костелів, скель, гротів і печер) на берегах Дністра не менше, ніж на інших європейських ріках. На особливу увагу заслуговують такі об’єкти, як церква Успіння Пресвятої Богородиці (1785 р.), костел (кінець 18 ст.) у с. Коропець Монастириського р-ну; церква св. Михаїла (1772 р.) у смт. Мельниця-Подільська, дерев’яна Богоявленська церква (1763 р.) в с. Іване-Пусте., фортеця Трійці (1692 р.) у с. Окопи Борщівського р-ну.

Тут формується специфічний місцевий клімат – тепліший і сухіший у долинах, ніж у межиріччях. Територія Дністровського каньйону за термічним режимом характеризується м'якою зимою з середньою температурою січня – 5,3 С0, теплим літом з середньою температурою липня 19,6 С0. На землях уздовж Дністра весна розпочинається на два тижні раніше, ніж в інших районах області.

У долині ріки Дністра та його приток відслонюється потужний комплекс осадових товщ від наймолодших - антропогенних і до найдавніших - силурійських відкладів палеозойської ери. Це унікальна геологічна енциклопедія, що чітко зафіксувала еволюцію земної кори та життя, яке було в морському та континентальному середовищах понад 400 мільйонів років тому. На особливу увагу заслуговують відслонення силурійських і девонських відкладів у Трубчині, Худиківцях, Заліщиках, Іване-Золотому, Устечку та Вістрі. Ці та інші відслонення становлять велику науково-пізнавальну цінність, а окремі мають світове значення. Скельні відслонення на Дністрі, так звані стінки – пам’ятки природи, подібних до яких у світі практично немає.

Різноманітність екологічних умов спричинила формування в межах Дністровського каньйону багатої флори вищих судинних рослин, яких налічується тут понад 1100 видів з яких більше 100 представлено ендемічними і реліктовими видами, 21 - внесених до Червоної книги України, 2 - до Європейського Червоного списку, 43 - Переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення на території Тернопільської області.

В скарбниці каньйону збереглися чимало рідкісних рослин, реліктів та ендеміків. Серед них: зіновать Блоцького, зіновать подільська - види, внесенні до Європейського Червоного списку та Червоної книги України, астранція велика, зозулині черевички справжні, зіновать біла, рокитничок білий, вовчі ягоди пахучі,клокичка периста, ковила волосиста, ковила пірчаста, підсніжник білосніжний, лілія лісова, сон чорніючий, сон великий, тонконіг різнобарвний, скополія карніолійська, таволга польська, шоломниця весняна, ясенець білий - види рослин, внесені до Червоної книги України.

У межах регіонального ландшафтного парку зустрічаються рослинні угрупування, внесені до Зеленої книги України, зокрема формації ковили волосистої, осоки низької, мигдалю низького, скельнодубових лісів чагарничкових.

У рослинному покриві парку переважають дубові ліси з домішками граба, клена, липи, ясена, береста, а окремих місцях - бука, які чергуються із відкритими степовими ділянками на схилах річок та балок із наскальною та лучно-степовою рослинністю.

Особливий науковий і пізнавальний інтерес становлять реліктові, лучно-степові, наскельно-петрофільні та термофільно-чагарникові угруповання‚ що займають схили річкових долин, відслонення вапняків, каньйоноподібну долину Дністра. До складу цих формацій входить значна кількість реліктових, ендемічних, червонокнижних видів. Особливо цінними є природні місця зростання раритетних лучно-степових та скельно-осипних фітоценозів: стінки „Іване-Золотецька”, „Заліщицька”, “Устечківська” „Криве”, „Деренівська”, „Городок-Костільники”, „Зозулинська”, “Дністровська”, „Берем’янська”, урочище „Жижава”, „Обіжева”, „Глоди” та ряд інших.

Поєднання водних, степових та лісових біоценозів при певній захищеності від несприятливих умов середовища (порівняно вищі зимові температури, тепліше вологіше літо, обмеження поривчастих вітрів і т.п.) зумовлює наявність своєрідної фауни хребетних і безхребетних тварин. Дністровський каньйон є найбагатшим у нашому регіоні на видовий склад рідкісних і зникаючих комах

Фауна цієї території налічує близько 315 видів хребетних тварин, з яких 45 видів риб, 11 – земноводних, 9 – плазунів, близько 190 видів птахів і близько 60 видів ссавців. До Червоної книги України занесено близько 25 видів хребетних тварин, біля 50 видів комах. Поміж них красуня-діва, дозорець-імператор, кордулегастер кільчастий, кошеніль польська, є пахучий стафілін і волохатий стафілін, жук-самітник, вусач великий дубовий західний, вусач мускусний, вусач земляний хрестоносець, морімус темний, махаон, аполлон, мнемозина, бражник мертва голова та багато інших. Серед хребетних видів тварин 25 видів, внесених до Червоної книги України: стерлядь, вирезуб, рибець малий, борсук звичайний, полоз лісовий, видра річкова, кіт лісовий, рись звичайна та інші. У межах парку зустрічається 11 видів тварин, що охороняються за списками Бернської конвенції.

У фауністичному відношенні Придністровська територія є ключовим середовищем і має надзвичайне значення для гніздування та міграції багатьох видів диких птахів, насамперед водоплавних, а також ряду хижих та інших форм, серед яких багато рідкісних і зникаючих не лише в масштабах України, а й усієї Європи. Вона є важливою складовою Подільського міграційного шляху перелітних птахів.

Щоб запобігти деградації природних комплексів Дністровського каньйону й узгодити розвиток туризму з можливостями природи, тобто забезпечити охорону цілісності біогеоценозів при їх рекреаційному освоєнні згідно зрішеннями виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 30 серпня 1990 року № 191 ”Про створення державного національного природного парку “Дністровський каньйон” і поліпшення туризму в області”, від 29 листопада 1990 року № 273 “Про часткові зміни і доповнення до рішення облвиконкому від 30.08.1990 р. №191” організований регіональний ландшафтний парк “Дністровський каньйон” площею 42084,0 га, до складу регіонального ландшафтного парку увійшли території 48 сільських рад Борщівського, Бучацького, Заліщицького та Монастириського районів.

А у лютому 2010 року для збереження цінних природних та історико-культурних об’єктів лісостепової зони Придністров’яУказом Президента України створений національний природний парк «Дністровський каньйон» площею 10829,18 га. До його складу увійшли землі однойменного регіонального ландшафтного парку площею 10041,87 га.

На території регіонального ландшафтного парку знаходяться 62 території та об’єкти природно-заповідного фонду загальною площею понад 1500 га. Найбільш цінними є ботанічні заказники загальнодержавного значення „Жижавський”, „Обіжевський” та „Урочище „Криве”, пам’ятки природи загальнодержавного значення - „Урочище „Трубчин”, „Урочище „Глоди”, „Урочище „Заліщицька діброва” в Шутроминцях”, найбільшу рекреаційну цінність становлять гідрологічні пам’ятки природи місцевого значення “Червоногородський водоспад”, “Русилівські водоспади”, “Сокілецькі водоспади”, мальовничі геологічні пам’ятки природи місцевого значення “Травертинові скелі в Литячому”, “Порохівська скеля”, “Космиринська скеля”, “Рівна скеля”, “Монастирська скеля”, “Скеля семи джерел”, ботанічні пам’ятки природи місцевого значення “Гінкго дволопатеве”, “Горіх ведмежий”, “Дзвенигородські дуби”, ландшафти в ур. “Червоне”, “Дністровсько-Берем’янський каньйон” та ін.

Місцевість багата пам’ятками історії та культури (431 шт.), архітектури (72 шт.), сприятливими рекреаційними ресурсами. Тут знаходяться значні запаси мінерально-лікувальних вод.

Саме тому традиція сплавів у цих місцях сягає понад 70 років. Бажання “пройтися” по Дністру приваблювала і й донині приваблює українських та іноземних мандрівників. На відтинку близько 250 км можна зустріти понад десяток карстових печер і гротів, які знаходяться у вапняках. Їх химерний вигляд з рівня річкового плеса вражає. А невеликі водоспади – “Дівочі сльози”, що збігають по зарослих густими мохами скелях, які зустрічаються по всьому маршруту, являють собою унікальної краси видовище.

Недалеко від Дністра знаходиться один із найбільших та найкрасивіших водоспадів України – Червоногородський(Джуринський), де ріка Джурин з оглушливим ревом скидає свої води з висоти 16 метрів, розсипаючи їх вологим казковим маревом. Хмари найдрібніших краплинок води здіймаються над вирвою, їх підхоплює повітряний потік і лагідним дощиком зрошує прилеглу місцевість. Шум водоспаду чути ще здалеку - то важкий, густий, то дзвінкий. Дуже цікаво побачити водоспад зимою, коли намерзають бурульки різних розмірів і форм, утворюючи химерні льодові замки. Водоспад має значну наукову, естетичну, пізнавальну цінність, є місцем відвідування туристів.

Навколо нього скелі з червоноколірних пісковиків. Каньйон вражає своїми масштабами, красою і величчю. Посеред каньйону високий пагорб, на вершині якого, наче з казки, постають в усій красі залишки замку ХVІІ ст.

На березі каньйону знаходяться печера “Джуринська”, а у лісі в урочищі „Пустельня” – печера пустельника, біля якої тече джерело мінеральної води.

Тут доречно згадати ще про каскад водоспадів у селі Русилів Бучацького району. Він починається з декількох джерел /місцева назва “Нори”/, які зливаються в один і, долаючи стрімкі уступи червоних скель, вливаються у Стрипу – притоку Дністра. На своєму шляху струмок утворює 15 водоспадів. Окремі з них падають з висоти 8-13 метрів. Загальна висота його понад 150 метрів В каньйоні потічка чудово простежуються відслонення гірських порід від четвертинних відкладів до силурійських сланців. Ерозійна балка розтинає у своїй верхній частині також фрагмент травертинових вапняків з яскраво вираженою структурою. У Дністровському каньйоні, між іншим, нараховується більше трьох десятків окремих водоспадів або їх каскадів.

Над Дністром розкинулася Червона Гора. Гора й справді червона через відслонення породи девонського періоду, якій вже близько 400 млн. років! В урочищі Червоне особливий мікроклімат, це найтепліше місце на Дністрі, відоме в народі як Тепле Поділля. У літню пору температура повітря в каньйоні на 5 градусів вища, ніж у селі Берем’яни Бучацького району, розташованому поруч, а поверхня девонських червоних пісковиках на горі прогрівається до 50°- 60°С. Тут зростає 95 видів рослин, більшість з яких – рідкісні залишки флори третинного періоду.

Мальовничий ландшафт гірського типу, чарівні діброви, річка, ставок, екзоти деревно-чагарникових порід, пташине різноголосся роблять місцевість навколо с. Скоморохи Бучацького району справді райським куточком природи. Навколо наявних тут баз відпочинку є чимало пам'яток природи, які приваблюють туристів: водоспади, печери, химерні скелі.

Річка Серет – одна з найбільших приток Дністра, протікає через всю територію Тернопільської області. У нижній своїй течії вона тече через глибокий мальовничий каньйон, що є характерним і для деяких інших річок Тернопільщини – лівих приток Дністра. Особливо цікавою є ділянка від с. Більче-Золоте Борщівського до с. Касперівці Заліщицького району. Тут можна побачити оригінальні форми вивітрювання вапняків (т.зв. “кам’яні гриби”, “Касперівські сфінкси” тощо).

На згаданій ділянці крім печери “Вертеба” варто відвідати вапнякові скелі, давньослов’янський печерний храм ІХ – ХІ ст. і язичницький камінь-жертовник у с. Монастирок (Міжгір‘я) Борщівського району.

Печера «Млинки»

Мли́нки — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована біля села Залісся Чортківського району Тернопільської області.

Загальна довжина печери — 46 125 м.

Закладена у гіпсах баденського регіоярусу середнього міоцену. Вхід розташований на висоті приблизно 270 м. над рівнем моря. Потужність шару гіпсів становить близько 20 м. Печера розвивається вздовж долини Млинки, з південного сходу на північний захід, та заглиблюється у гіпсовий масив у північному напрямку. Млинки — еталон гіпсового карсту — являють собою субгоризонтальну порожнину лабіринтового типу. Більшість довгих галерей та залів печери утворились у тріщинах з азимутами простягання 10—20 градусів, в перпендикулярному напрямку їх з'єднують короткі переходи. Висота ходів коливається від 0,5 до 20 м, подекуди пронизуючи всю товщу гіпсів. Деякі зали мають обвальне походження, в стелі оголюються мергелями і вапняками, що залягають вище.

Попри майже стовідсоткову вологість, температура в печері є порівняно високою (9,6° С).

У більшості галерей стіни рясно вкрити гіпсовими кристалами різних розмірів, забарвлених у білий, жовтий, чорний та червоний кольори, кристалічним снігом; де-не-де можна побачити геліктити, виходи «шаблевидного» гіпсу, плафони пластинчастого гіпсу та карбонатні натічні утворення, групи сталактитів, «макаронів» та поодинокі сталагміти.

Зміст

Історія відкриття та першопроходжень

Перше повідомлення про печеру Млинки було подано в газеті «Нове життя» 25 червня 1960 року М. Білем — вчителем школи села Угринь. Власне він і був автором назви печери.

«Чи знаєте ви, які цікаві місця є в Чортківському районі? Побувайте в хуторі Млинки. Здаля ви помітите два отвори в схилі гори, що темніють на фоні яскравої зелені. Це — вхід до Млинецької печери. Ось ви потрапляєте у підземний зал. Розмір його досить великий — близько 400 квадратних метрів, ширина в окремих місцях — 50-60 метрів. Тут достатньо світла, воно проникає через два вхідні отвори і через третій вертикальний. В лівій частині залу лежить великий камінь з плоскою поверхнею. З підземного залу починається основний хід з двома розгалуженнями в різні сторони. Центральний коридор, довжиною півкілометри, тягнеться в напрямі Угринської печери. Віддаль однієї печери від другої не перевищує одного кілометра. Можна думати, що Млинецька печера — відгалужений коридор Угринської печери (мабуть, з'єднуючий хід був перерваний обвалом.) Підземний хід мало покручений, ширина його дорівнює 5-10 метрів, висота — 2,5 метри. Місцями трапляються різні звуження.

Лабіринти залягають не дуже глибоко: 10-20 метрів від поверхні землі. Вгору підіймаються сніжно-білі гіпсові та вапнякові? Стіни. Вони прикрашені химерними випуклими візерунками. Іноді видно широкі тріщини, крізь які просочується вода. Тому глиниста підошва печери завжди вогка. Подекуди водою нанесено намул або білий пісок.

Температура повітря в печері коливається (залежно від періоду року) від 1 до 18 градусів тепла. Іноді тут можна побачити летючі миші. В норах живуть лиси. Колись місцеві жителі кустарним способом добували тут вапняк, гіпс, брали пісок, розширяючи таким чином підземелля, утворене природою.

Млинецька та Угринська печера мають певне наукове значення, є цікавим об'єктом туризму. Влітку минулого року тут побували уральські геологи. Тепер очікується приїзд групи юних туристів з Тернополя.

М. Біль, вчитель Угринської восьмирічної школи».

Історія дослідження

Першими, хто наважився пролізти через щілини, були гуртківці обласної туристичної станції під керівництвом В. О. Радзієвського — власне, «група юних туристів». Перед ними відкрилися чудові підземні краєвиди. При світлі свічок стіни печери іскрилися і переливалися мільйонами найдрібніших кристалів гіпсу, створених особливим печерним мікрокліматом. Згодом гуртківці зробили опис печери, склали план ходів, провели дослідження мікроклімату та спелеофауни.

З 1960 по 1963 роки було організовано шість експедицій тернопільськими спелеологами під керівництвом В. О. Радзієвського та Ю. Л. Зімельса. В цих експедиціях було закартовано та досліджено 9750 м. лабіринту. Працювати доводилося по 11—16 годин у складних і не завжди передбачуваних умовах. Для освітлення використовували звичайні свічки та газові лампи, орієнтувалися з допомогою компаса Андріанова.

В березні 1966 року було відновлено дослідження печери. Група спелеологів під керівництвом Б. Максимова, подолавши завал за тупиковим залом «Бар'єр невідомості», відкрила новий район «Еврика». З чортківських спелеологів в експедиції брав участь М. Чурубров. Лаз, через який проповзається в цей район, назвали «Чортовим горлом».

Восени цього ж року група у складі В. Апостолюка, В. Старичкова, Я. Семенців та Л. Козерід пройшли завал за «Дитячою розпорою» на західному борті печери та відкрили район, який було названо «Лабіринтом Шукачів». Першим, хто знайшов зал «Казка», був Ю. Л. Зімельс.

В 1967 році закінчилися топозйомочні роботи в нововідкритих районах печери. Довжина ходів на той час становила 14130 м.

У 1973 році чортківськими спелеологами, розібравши завали, було знайдено прохід «Кочерга» на півночі західного району «Лабіринту Шукачів». За вузьким важкопрохідним лазом відкрилися великі просторі ходи та зали. Нове продовження отримало назву «Дикий Захід».

Восени 1980 року тернопільським спелеоклубом «Поділля» було проведено експедицію в печеру Млинки з метою перезйомки всього відомого на той час лабіринту печери. Окрім тернопільців, в експедиції брали участь спелеологи Чорткова та Києва. Спільними зусиллями було перезнято 17100 м. ходів печери. Під час експедиції одночасно проводилися роботи з пошуку нових продовжень печери. На жаль, пошукові роботи нових продовжень не дали. Багато спелеологів того часу вважали лабіринт Млинків розвіданим до кінця. З 1980 року дослідження печери майже повністю зупинилося, проте її знищення та руйнування екскурсантами-дикунами продовжувалося із наростаючою силою.

Перші екскурсійні групи в печері Млинки з'явилися на початку 1960-их років. Організаторами екскурсійних груп були: — тернопільська обласна екскурсійно-туристична станція; — обласна рада з туризму, станція спелеотуризму, обласний краєзнавчий музей. Також печеру відвідували окремі групи екскурсантів (працівники різних підприємств, студенти).

Чортківські клуби «Троглодит», «Гном» намагалися здійснювати контроль за печерою. Перші двері на вхід були встановлені саме ними. Але і замок, і двері неодноразово були виламані туристами, спраглими до печерних атракцій. У зв'язку із масовим напливом туристів повний контроль над печерою став неможливим.

У 1984 році було створено чортківський спелеоклуб «Кристал». Почався новий етап в дослідженні та охороні печери. Чортківські спелеологи заново взялися за дослідження печери та її охорону. Відновилися пошуки нових продовжень. В березні 1985 року лабіринт печери «здався» — було відкрито новий великий район «Перемога». Першими, хто проник в новий район, були В. Снігур та Р. Букалюк. 19 січня 1986 року після серії робочих виходів група чортківських спелеологів під Керівництвом В. Снігура, прокопавши висипку на заході району «Еврика», проникла в нове продовження печери. Оскільки1986 рік було оголошено роком Миру — новий район печери отримав назву «Мирний». Червень того ж року. В одну із неділь вранці В. Крючкову не спалося. Загітувавши В. Снігура, вийшли в печеру «покопати». Так за годину часу був прокопаний вхід в район «Ранковий».

1 січня 1987 року. Київські спелеологи під керівництвом М. Яненко, заблукавши в районі «Перемоги», шукаючи вихід в одному із складних завалів, пробралися через вузьку щілину і випадково потрапили на ходи, де сліди від їхній вібрамів виявилися першими. Зрозумівши, що це новий район, назвали його «Новорічним».

У 1988 році, детально обстежуючи район «Перемога», в одному і завалів було пройдено одразу в два райони. Один із них почали знімати полтавчани під керівництвом Ю. Касьяна. Район так і отримав назву «Полтава». Сусідній район назвали«Забутим». Так цей район, крім відвідувачів, ніхто більше і не відвідував. В нововідкритих районах побували численні туристи, і кожен з цих районів одержав шкоду від їхніх відвідувань. Постало питання щодо запобігання подальшому руйнуванню та знищенню печери. Чортківським клубом було встановлено нові двері і новий замок. Забетоновано всі додаткові отвори до Вхідного залу печери.

29 вересня 1990 року спелеологи чортківського «Кристалу» В. Снігур, В. Компанієць та Г. Мизина відкрили новий район, який із надією назвали «Щасливий». Він таки дійсно щасливий — в ньому не побували туристи-відвідувачі і не знищили красу цього району.

З 14 січня 1991 року печера Млинки передана Державним комітетом з охорони природи спелеоклубу «Кристал» під охорону, видано відповідні документи та положення про заповідний режим. З метою запобігання подальшому знищенню печери вводиться чергування в печері та платне відвідування (за погодженням з Комітетом охорони природи та Облвиконкомом). Для рекреаційних цілей використовуються лише ті райони, які були відкриті до 1967 року. Відвідування печери спелеотуристами — тільки у супроводі провідника спелеоклубу «Кристал».

В березні 1996 року з допомогою С. Єпіфанова (найхудіший), керівника Тернопільського спелеоклубу, пройдено щілину на заході району «Щасливий». Новий район було закартовано тернопільськими спелеологами. Назвали «СТП», що означає перші букви першопрохідців.

Після наполегливих розкопок групи Ю. Касяна, які тривали 8 років, у 1998 році був відкритий новий великий район, який назвали «Різдвяним». Назвою район завдячує тому, що був прокопаний на Різдво.

1998—2006рр. тривають пошуки нових продовжень лабіринту. Під керівництвом Р. Кардинала та В. Снігура було знайдено невеликі продовження лабіринту — підрайони «Мобільний», «Лимон», «Молодіжний», «Торба».

У 2006 році на південному борті Різдвяного нарешті було знайдено великий район. Спелеологами з кишинівського клубу «Абіс» під керівництвом Г. Рябухіна було «відкопано» новий великий район, названий «Молдаванкою». Він характерний просторими залами та галереями.

Станом на початок 2007 року довжина печери сягнула 28 кілометрів.

27 серпня 2007 року чортківські спелеологи А. Мельничук, Ю. Зарембський, С. Пасічник та Т. Позднишева на західному борті печери відкрили новий район. Нові продовження назвали «Глобальним районом» — його довжина 14 км — третина нині відомого лабіринту печери. Його дослідження тривають досі. Станом на початок 2010 року довжина печери Млинки добігає до відмітки 40 км.

11 лютого 2012 року члени спелеоклубу «Кристал» С. Кривень, Я. Кривень, Ю. Зарембський, А. Костюк на півночі району «Щасливий» пройшли завал і відкрили нову частину, яка названа «Японія». Довжина району становить 901 м. В ньому є найдовша розпора в печері завдовжки 63 метри — названа «Подарунок долі». Основні широкі ходи миті у верхніх гіпсах. Великі галереї перекриті пухкими висипками, що дає можливість для подальшого дослідження. 8 січня 2013 року члени спелеоклубу «Кристал» С. Кривень, Я. Кривень пройшли висипку, що йшла на північ і відкрили продовження району. На даний момент його довжина становить 1089 м.

Фауна]

Печеру Млинки використовують для зимівлі та щоденного прихистку кажани чотирьох видів, серед них: два види нічниць (лат. Myotis), вухань (лат. Plecotus auritus) та малий підковоніс (лат. Rhinolophus hipposideros). Кажанів можна зустріти не лише біля входу, а і в найвіддаленіших закутках печери. Вони чудово орієнтуються під землею і для пересування печерою часто використовують свої «траси». Саме «за шляхом кажанів» були відкриті деякі райони Млинків.

Палеонтологічні знахідки

В районах «Перемога» (1985 р.), «Щасливий» (1990 р.), галереї Радзієвського району «СТП» (1995 р.) та «Глобальний» (2007 р.) були знайдені анатомічно подібні скелети тварин, визначені як рештки куниці кам'яної (Martes foina, 2009 р., Я. Лапка). Імовірно тварин приваблювали материнські колонії кажанів.

Нирківський каньйон

Тут, у меандрі ріки, що протікає в мальовничій каньйоноподібній долині серед прадавніх букових лісів, знаходиться ціла низка цікавих геологічних ландшафтних та історичних об’єктів…

Одним з найкрасивіших куточків Придністровського Поділля, є ділянка долини ріки Джурин (ліва притока Дністра) біля села Нирків Заліщицького району Тернопільської області.

В урвистих скелястих схилах долини спостерігаються червоні пісковики ранньодевонського віку (400 млн. р), в яких часто зустрічаються відбитки панцирних риб та примітивних рослин.

Вище залягають пісковики та кременисті породи крейдового віку (100 млн. р.). Верхню частину каньйону утворюють скелясті виходи білих органогенних вапняків та темно-бурих гіпсів з гігантськими шаблеподібними кристалами, які утворилися в теплому неглибокому морі в неогеновий час (11 – 16 мільйонів років тому).

Головною прикрасою Нирківського каньйону є мальовничий водоспад, який утворився в місці прориві ріки Джурин через шийку меандру. Потоки води спадають декількома каскадами загальною висотою біля 20-ти метрів. Шум води чути за декілька сотень метрів.

Неподалік водоспаду знаходяться рештки палацу графині Любомирської (ХІХ століття) з двома величними вежами, який планується реставрувати.

* Інформація надана Державною геологічною службою України

Касперівські сфінкси

Касперівські сфінкси — геоморфологічне утворення, геологічна пам'ятка природи місцевого значення. Розташовані між селами Лисичники і хутором Вовчків Касперівської сільради Заліщицького району Тернопільської області, на правому схилі долини Касперівського водосховища.

Оголошені об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільської обласної ради від 23 жовтня 1972№ 537. Перебуває у віданні місцевої селянської спілки. Площа — 0,1 га.

Під охороною — мальовничі скелі — кам'яні велетні, схожі на єгипет. сфінкса, білі гриби, «літаючі тарілки» тощо, складені вапняками сеноман. ярусу (верхня крейда). Скелі мають естет. значення

Державний заповідник «Медобори»

Історія

Скелясті схили біля гори Богит

У рельєфі Подільської височини чітко виступає смуга Товтр — вузького горбистого пасма, ізольованих горбів, гребенів, які піднімаються над прилеглою територією на 60—100 м. Їхня заліснена частина багата на медоносні рослини, звідси пішла назва місцевості — «Медобори» (в межах України). Це горбисте пасмо тягнеться з північного заходу на південний схід від смт Підкамінь Львівської області через Тернопільську і Хмельницьку області та Молдову до Румунії. У центральній частині Товтрової гряди та у західній частині Кременецького кряжу на території Тернопільської області постановою Ради Міністрів УРСР від 8 лютого 1990 року № 25 був створений державний заповідник. Указом Президента України від 20 вересня 2000 року № 1095 його територію було розширено. Вона складалася з двох частин, а саме: «Медобори» (9521,0 га, Гусятинський і Підволочиський райони) і «Кременецькі гори» (1000,0 га, Кременецький р-н). Крім головного пасма до складу «Медоборів» увійшли урочища «Шум», «Козина», «Кокошинський ліс», які є недалеко від основного масиву і становлять значну созологічну цінність, а також дещо відокремлені вапнякові останцеві горби із степовою рослинністю.

Питання охорони Товтр порушувалося ще на початку ХХ ст. польськими науковцями. У 1910 році тут були утворені степові резервати гір Гостра та Ципель з метою охорони моховатково-коралових скель сарматського віку з подільськими степовими рослинами. Тоді ж було обґрунтовано створення лісового резервату Волиці (нині — Краснянське лісництво). У 1963 році на нинішній території заповідника було оголошено пам'ятку природи загальнодержавного значення — «Кременецькі гори» площею 1000,0 га, а у 1982 році — Медобірський геологічний заказник загальнодержавного значення площею 8071 га.

Берем'янська наскельно-степова ділянка

Б

Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення, частина ландшафтного парку «Дністровський каньйон».Розташована біля південно-східної околиці села Берем'яни Бучацького району Тернопільської області, на лівому схилі долини річки Дністер, нижче за течією від гирла річки Стрипа.Площа природоохоронної території – 18 га. Перебуває у віданні селянської спілки «Берем'яни».На лівому скелястому березі піднімається Червона гора заввишки понад 300 м над р. м. Червоні девонські пісковики, що утворили тут стрімкі скелі, розміщені в 3-4 тераси вздовж гори. Строкатий рельєф, ґрунтово-гідрологічні, морфологічні і мікрокліматичні умови сприяли формуванню багатої наскельно - степової та лісової флори і фауни.Під охороною – ділянка аборигенної скельної та степової флори в межах урочища «Червона гора». Особливо цінні: ясенець білий, зіновать подільська – види, занесені до Червоної книги України; а також молодило руське, півники угорські, герань криваво-червона та ін. – рідкісні й такі, що перебувають на межі зникнення на території області. Місце оселення корисної ентомофауни.Оголошена об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільської обласної ради від 23 грудня 1976 № 736 зі змінами, затвердженими рішенням Тернопільської обласної ради від 27 квітня 2001 № 238.

СІМ ЧУДЕС Тернопільщини!

1. Берем’янську наскельно–степову ділянку.
2. Державний заповідник «Медобори».
3. Дністровський каньйон.
4. Касперівські сфінкси.
5. Нирківський каньйон.
6. Печери Тернопілля.
7. Заказник «Кременецькі гори».

Дорогий друже!

Цікава і своєрідна природа Тернопільщини. Північ області – мале українське полісся, напівгірська місцевість над Дністром нагадує український південь, своєрідними ландшафтами виділяються Опілля і Товтри.
"Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало!" – слова великої Лесі Українки. Вони вдало характеризують мальовничу природу Тернопільщини. Край, де Збруч прорізає крейдяне пасмо невисоких лісистих гір Медоборів і впадає у повноводий Дністер, цікавий щедрими полями, густими лісами, широкими рівнинами, які чергуються з глибокими каньйоноподіними долинами річок, врізаними в Подільське плато, найбільшими у світі, ще не дослідженими до кінця карстовими печерами, озерами, каньйонами і водоспадами. Третина всіх відомих в Україні старих фортець та замків знаходиться саме на Тернопіллі, визначними історичними і архітектурними пам'ятками є чимало церков, костьолів, синагог. Тут можна відчути таємничу та загадкову ауру найдревніших міст України – Збаража, Кременця, Бучача, Теребовлі та Бережан, духовно збагатитись у всесвітньовідомих релігійних центрах Зарваниці та Почаєві, побувати на місці унікального Збруцького язичницького центру. Саме в цих благодатних місцях народжувались, жили та творили відомі далеко за межами України вчені І. Пулюй, І. Горбачевський, поети і письменники Б.Лепкий та Ю.Словацький, співачка С. Крушельницька, архієпископ Й. Сліпий.
Тернопільщина для кожного з нас – рідна земля, рідний край, рідна затишна домівка. Наш обов’язок зберегти для нащадків ці заповідні скарби: зелені пагорби, таємничі печери, мальовничі водоспади і джерельні води Дністра та Серету, які дивляться на нас із глибини віків.

четвер, 14 травня 2015 р.